25 урок (27 група) Життя і творчість Олександра Олеся, світоглядні переконання митця. Неоромантичні й символістські тенденції у вірші «З журбою радість обнялась…»

Мета: опрацювати ліричні поезії О. Олеся, з'ясувати особливості їх віршової форми та алегорич­ність символів, узагальнити відо­мості про елементи ритмотворення, виховувати любов до рід­ної землі та життєвий оптимізм.

За підручником О.Авраменко «Українська література», 10 кл.

Перебіг заняття

I.   Сприймання, засвоєння та осмислення нової інформації

Олександр Олесь... Це милозвучно ім'я дала поетові на бе­резі Чорного моря його наречена Віра Свадковська о далекому 1906 р. Справжнє ж ім'я поета — Олек­сандр Іванович Кандиба. Він наро­дився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля на Сумщині. Батьків­ський рід походив з чумаків, а мате­рин — з кріпаків. Дід майбутнього поста торгував рибою, а батько пра­цював на рибних промислах в Аст­рахані, де й втопився у Волзі. Тоді Олександру, найстаршому з дітей, було ІЗ років.

Мати, Олександра Василівна, згаду­вала, що «залишилася одна з трьома дітьми і трьома карбованцями в ки­шені».

Ця проста жінка навчила свого Сашка читати в 4 роки, і згодом він напам'ять вивчив майже всі твори з «Кобзаря* Т. Шевченка. Серед чу­дової природи, працьовитих і співу­чих земляків проходило дитинство майбутнього поета.

Навчався він спочатку в початковій школі, потім — у двокласному училищі. Мріяв І про гімназію, та в ма­тері не вистачало коштів на навчан­ня в ній. Тож Олександр Кандиба вступив до хліборобської школи містечка Дергачі, що неподалік від Харкова. Саме тут 17-річний юнак починає друкувати свої перші вірші Вирішальним у творчій біографії Олександра Олеся був 1903 рік, ко­ли йому пощастило стати студен­том Харківського ветеринарного інституту і побувати на відкритті па­м'ятника І. Котляревському в Пол­таві. Спілкування з Борисом Грінченком, Володимиром Самійленком, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою залишило глибо­кий слід в душі юнака. Прочитані ним на прохання учасників свята вірші були тепло прийняті.

Слава до О. Олеся прийшла наступ­ного дня після видання збірки. Ма­буть, тільки юному Павлові Тичині судилося таке велике визнання піс­ля появи його «Сонячних кларнетів», якого удостоївся Олександр Олесь за свою першу збірку «З жур­бою радість обнялась» (1907р.). Во­на викликала захоплення у читачів, особливо молоді, критики також схвально оцінили книгу.

Друга збірка теж не розчарувала. Талант розвивався і зростав. Одна за одною виходять збірки «Поезії. Книга 11» (1909), «Поезії. Книга ІП»

(1911), «Драматичні етюди. Книга IV» (1914), -Поезії. Книга V» (1917), «На хвилях» (1919).

Вірші Олександра Олеся надзви­чайно мелодійні, близькі до народ­них пісень.

На основі віршів Олександра Олеся було написано більше 200 пісень. Над його творами працювали ком­позитори М. Лисенко, Л. Степо­вий, К. Стеценко, С. Людкевич, Л. Кос-Анатольський. Після Т Шев­ченка О. Олесь — другий поет за кількістю творів, покладених на му­зику. Леся Українка стверджувала, що О. Олесь е «прямим спадкоєм­цем Шевченка Із всім його по­лум'яним натхненням і пристрас­ною любов'ю до батьківщини... йо­го пісня звучить могутнім закликом до свободи. І цей заклик є прямим відгуком на голос Т. Шевченка».

Михайло Грушевський, оцінюючи значення поезії О. Олеся для роз­витку національної самосвідомості української молоді, писав: «Україна дістала поета-лірика, котрого  виглядала від часів Шевченка. Він справді став поетом того нового по­коління, котре з ним вступало в життя — з тими бадьорими, пов­ними надії настроями, які звучали в поезії Олеся. Але заразом прино­сив він дещо й таке, що ставало віч­ним і невмирущим національним здобутком на всі часи».

З журбою радість обнялась…

З журбою радість обнялась…

В сльозах, як в жемчугах, мій сміх.

І з дивним ранком ніч злилась,

І як мені розняти їх?!

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня…

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто — не знаю я…

Аналіз вірша

Олесь усвідомлював себе українським поетом, здебільшого громадянським, й репрезентантом української інтелігенції того часу. Саме це усвідомлення дало поштовх буйному розквіту його творчості в 1905-1907 роках, коли й~ вийшла збірка "З журбою радість обнялась".

 Датований 1906 роком вірш "З журбою радість обнялась" складається всього з двох строф, в яких визначене поетичне кредо Олександра Олеся.

Він стверджує, що не буває як радості без журби, так і журби без радості. Напевне, життя — це химерне сплетіння болю, туги з любов'ю та щастям. Хіба могла б людина відчути радість, якби не знала, що таке печаль? В мистецтві, як і в житті, немає "білого" без "чорного". Від того, як складається життя митця, залежить тональність його творчості. Поет і сам не знає, хто дужчий: журба чи радість. Ці почуття однаково дорогі поетовому серцю, бо вони дають наснагу і живлять його творчість:

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня...

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто — не знаю я...

Таким чином, журба з радістю в обіймах — це образ самого життя. Образ цей динамічний: радість летить, журба спиня, потім знову все повторюється. У нескінченній боротьбі ці протилежні почуття розминаються на одну мить, а в наступну ще міцніше зливаються в обіймах. їх не можна розняти, спинити, пізнати. їх можна лише відчути і передати словом, яке вражатиме в самісіньке серце, якщо воно правдиве.

 Надія і смуток, біль втрат і радість перемог нерозривно переплелися в творчості поета. Революція приносила піднесення і відчай. Він знає, що перші борці за волю народу мусять загинути — в цьому закономірність історії. Але яка трагічна, яка болісна закономірність! Саме почуття болю, втрати надій від загибелі породили прекрасну поезію "Айстри".

 Життя квітів — це життя людей, в якому одні прагнуть спокою і примарного щастя, інші ж, навпаки, — боротьби і діяння. В Олеся айстри марять про сонячні дні і весну і раптом бачать, що навколо — тюрма і жити марно:

І вгледіли айстри, що вколо — тюрма...

І вгледіли айстри, що жити дарма, —

Схилились і вмерли... І тут, як на сміх,

Засяяло сонце над трупами їх!..

 Поет наче продовжує тему журби і радості, якими міниться життя. Доля випробовує людину горем, смертю, нещастями для того, щоб перемогла надія. Життя не кінчається, воно торжествує. Цього не зрозуміли Олесеві квіти — вони загинули, так і не дочекавшись сонця.

Поет же іронізує над айстрами: "1 тут, як на сміх, засяяло сонце над трупами їх", бо він розуміє всю безглуздість та ілюзорність їхніх мрій про "ясну казку", де вічна весна. Олесь знав, що не буде іншої весни, іншої любові, іншої рідної землі, іншої долі, ніж та, яка є, в якій нерозривно з "журбою радість обнялась". Можливо, іноді, поет шкодував за тим, як склалося його життя, проте мужньо зносив удари долі, не складав руки, а працював до останнього свого подиху. Олександр Олесь любив життя і знав йому ціну.

ІІІ. Домашнє завдання.

Підготувати презентацію біографічних відомостей О.Олеся.