Мета: ознайомити учнів з поетичним доробком Лесі Українки 90-х років ХІХ – початку ХХ століття; розкрити зумовленість еволюції світогляду й стиль письменниці , спрямувати учнів на сприйняття поезії в єдності змісту й форми; удосконалювати вміння здійснювати аналіз поетичних творів; розвивати творчу уяву, зв’язне мовлення, критичне мислення; виховувати любов до поетичного слова, повагу до творчих особистостей і зацікавленість їхнім життям, творчістю.

За підручником О.Авраменко «Українська література» 10кл.

Перебіг заняття

І. Вивчення нового матеріалу

Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм живе у душі нашого народу людина, що ім'я їй — Леся Українка. З не такої вже й далекої минувшини, проте мовби вже крізь серпанок легендарності, проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий. Своєю винятковістю і своєю звичайністю — усім вона дорога для нас.

Звертаючись до образу Лесі Українки, до цього феномена людської стійкості, ми з вами сьогодні здійснимо екскурс її життєвим і творчим шляхом.

       Отже , тема нашого уроку « На шлях я вийшла ранньою весною і тихий спів несміливий заспівала» Життєвий шлях Лесі Українки . Лірика Лесі Українки .«Contra spem spero!»

За прикладом І. Франка Леся Українка, упорядковуючи по­етичні збірки, часто керувалася не хронологічним принципом розташування творів, а компонувала їх за мотивами чи жанрами в цикли. Весь цикл сприймається як завершений твір.

Вірші в циклі розташовані так, щоб зростала напруга голов­ної думки.

Говорячи  про постать Лесі Українки , ми, у першу чергу , наголошуємо, що вона - вірна дочка свого народу. А підставою для цього твердження є її громадянська лірика.

 Я попрошу літературного теоретика нагадати всім учням визначення поняття «громадянська  лірика»

Громадянська (політична) лірика – описуються події суспільно- політичного життя , оспівуються відомі сторичні особи, виявляються патріотичні почуття, любов до Батьківщини.

       Наскільки Леся Українка палко любила свій народ, свій рідний край , наскільки уже в юності задумувалася над шляхами його історії, намагаючись взаємопов′язати  минуле, сучасне , майбутнє, визначити місце людини у вирі переплетінь народних доль на історичних шляхах, свідчить одна  з найсуб’єктивніших поезій  «Contra spem spero!».

 На 2 травня 1890 року, час надзвичайного загострення її хвороби, вірш як гімн боротьбі за життя, за світло, за добро, вражає витонченістю, стрункістю форми, конкретністю думки, висловленої точно й афористично. Скільки щирості, життєвого вогню, любові до життя містить кожне слово!

«СЛОВО, ЧОМУ ТИ НЕ ТВЕРДАЯ КРИЦЯ» АНАЛІЗ

«Слово, чому ти не твердая криця» — вірш Лесі Українки, яка домоглася показати і висвітлити крик полум’яний, заклик до боротьби за соціальне й національне визволення трудящих, за інтернаціональне єднання в цій боротьбі. «Слово, чому ти не твердая криця» аналіз

 Жанр – громадянська лірика.

 Тема — звернення до слова, як до могутньої зброї в руках людини.

 Ідея — уславлення міцної зброї, тобто слова, яке в умілих руках перетворюється на меч.

Ліричний герой звертається до слова, як до єдиного, що може її захистити, чим вона може добитися справедливості. Лірична героїня прагне удосконалити його й передати «месникам дужим». Грандіозний розпродаж парфумів. Знижки Тільки один день! Можна вдома позбутися зморшок і в 50 виглядати на 20 Копійчаний спосіб, який вас омолодить ...

Художні засоби: – епітети: твердая(криця); гострий, безжалісний (меч); вражі (голови); щира, гартована (мова); (зброя) іскриста; невідомих (братів); месники (дужі); хворі (руки); метафори: слово — «зброя іскриста», «єдиная зброя», «меч на катів», «щира, гартована мова»; присутні звернення до слова.

Римування – парне.

Віршовий розмір – чотирьохстопний дактиль.

Твір побудований на персоніфікації: до свого слова авторка звертається як до живої істоти, порівнюючи його з гострим мечем та іскристою зброєю.

ІІ. Домашнє завдання

Вивчити один з віршів Л.Українки напам’ять

Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть – і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

      Буду жити! Геть думи сумні!

Слово, чому ти не твердая криця…

Слово, чому ти не твердая криця...

Українка Леся

Надіслати Розповісти Цвірінькнути

 Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не проб'єш...

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту,

Потім її почеплю при стіні

Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,

Піде луна по твердинях тиранів,

Стрінеться з брязкотом інших мечей,

З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою...

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!